Історична школа у фольклористиці

Історична школа у фольклористиці – один із ступенів розвитку теоретичної думки у європейській фольклористиці. З’явилася після перших двох попередніх етапів – міфологічної та міграційної теорій у першій половині XIX ст. Представники І. ш. у ф. основну увагу зосереджували на історичному аспекті фольклору (де і коли виник твір, які історичні події вплинули на його зміст тощо), розвивали історичну географію усної народної творчості, здійснювали масштабні експедиції, видали цінні збірники й антології фольклору. Історичному героїчному епосу надавали особливої уваги, прагнули порівнювати відповідність його змісту з реальними історичними подіями. Менше уваги приділяли естетичному аспектові аналізу фольклору, специфіці його творчої лабораторії – фольклоризації документального в його змісті, що спричинило появу розбіжностей між змістом твору і реальними фактами, які правили за імпульс його народження. Ці розбіжності вони тлумачили як “псування” першотворів, авторство яких належало більш освіченим людям з княжого чи дружинного середовища. Серед визначних фольклористів І. ш. у ф. – англійський філолог М. Мюллер, німецькі учені – історик і культуролог К.-О. Мюллер, етнограф і фольклорист В. Шварц, російський історик і фольклорист В. Міллер (починав від теорії запозичень, створив свою І. ш. у ф., що домінувала чверть століття у російській науці з 1890), О. Пипін, який розглядав спільно російський та український фольклор, та ін. Розвиток теоретичної думки в українській фольклористиці проходив у тісному зв’язку з усіма здобутками народознавчої науки сусідніх європейських країн, але з тією особливістю, що жоден український учений не мав можливості свою працю сконцентрувати виключно на теоретичних проблемах фольклористики, бо для нації у підневільних умовах вже від самих початків зародження фольклористики як науки в епоху романтизму першорядне значення мало збирання і видання національних скарбів фольклору як засобу утвердження і захисту національної ідентичності й гідності. За цих умов історичний аспект трактування фольклору був головним. Його виділяли у своїх працях М. Максимович, І. Бодянський, М. Костомаров, який уже в 1843 виступив з першою теоретичною працею у слов’янському світі – магістерською дисертацією “Об историческом значении русской народной поэзии” (на українському матеріалі). Домінував цей аспект аналізу фольклорних творів і наприкінці XIX – на початку XX ст. у працях П. Житецького, М. Грушевського, Д. Яворницького та ін. І. ш. у ф. знайшла своє відображення у працях учених різних країн. Вона, як і інші школи (теорії, напрями), збагатила фольклористику новими ідеями, підходами, зібраним і систематизованим матеріалом.


Історична школа у фольклористиці