Гумор

Гумор (лат. humor – волога, рідина) – різновид комічного, відображення смішного в життєвих явищах і людських характерах. Г. не заперечує об’єкта висміювання і цим відрізняється від сатири, для якої характерне цілковите заперечення й різке осміяння зображуваного. Добродушний Г. піддає осміянню здебільшого часткові недоліки загалом позитивних явищ, окремі смішні риси в характері людини. Поняття Г. вживається і в широкому розумінні – як взагалі сміх і почуття смішного. Г. широко представлений у більшості жанрів народної творчості, особливо у народних казках і анекдотах, прислів’ях і приказках, коломийках і частівках, жартівливих оповіданнях і піснях. Яскраво забарвлені Г., закоріненим у народну творчість, прозові і поетичні твори І. Котляревського, Є. Гребінки, П. Гулака-Артемовського, Л. Глібова, С. Руданського, В. Самійленка, комедії корифеїв українського театру, фейлетони і гуморески Остапа Вишні, В. Чечвянського, К. Котка, К. Буревія, Мартина Задеки, Ганни Черінь, М. Понеділка. Традиції народного Г. в українській літературі – джерело творчості П. Глазового, Є. Дударя, О. Чорногуза, П. Красюка, П. Осадчука та ін. Повертається в Україну і Г. сміхотворців діаспори: С. Фодчука, Міри Гармаш, Зої Когут, Остапа Зірчастого (Д. Нитченка), Е. Козака та ін.


Гумор