Гончар Олесь Терентійович

ЛІТЕРАТУРА XX СТОЛІТТЯ

Гончар Олесь Терентійович (1918-1995)

ЗАПАМ’ЯТАЙ

Основні твори: романи “Людина і зброя”, “Циклон”, “Тронка”, “Собор”, “Берег любові”, “Твоя зоря”, повість “Бригантина”, новели “Кресафт”, “На косі”, “Під далекими соснами”, “Пізнє прозріння”.

Олесь Терентійович Гончар народився 3 квітня 1918 р. Після смерті матері, коли хлопцеві було 3 роки, із заводського селища на околиці Катеринослава (тепер Дніпропетровськ) його забрали на виховання дід і бабуся в слободу Суху Козельщанського району Полтавської області. Працьовита і щира у ставленні до людей бабуся замінила майбутньому письменникові матір.

Тридцяті роки в житті Олеся Гончара – період формування його як громадянина й митця. До вступу в Харківський університет (1938) він навчався в технікумі журналістики, працював у районній (на Полтавщині) та обласній комсомольській газеті в Харкові і дедалі впевненіше пробував свої творчі сили як письменник. Ранні оповідання і повісті (“Черешні цвітуть”, “Іван Мостовий” та ін.) Гончар присвятив людям, яких добре знав, з якими не раз стрічався в житті.

1936 p., коли почалася громадянська війна в Іспанії, молодий Гончар гаряче мріяв потрапити в саму гущу тих подій. Цьому бажанню тоді не судилося збутися, але через 5 років він таки “кинув синій портфель” і разом з іншими студентами Харківського університету пішов добровольцем на фронт.

Робота над “Прапороносцями” тривала три повоєнних роки. У цей час, Олесь Гончар публікує ще кілька новел і повість “Земля гуде”, завершує навчання в вузі (Дніпропетровський університет, 1946), але головним підсумком цих років стає трилогія “Прапороносці”. На сторінках журналу “Вітчизна”, а згодом і окремим виданням з’явилися всі три частини роману (“Альпи”, 1946; “Голубий Дунай”, 1947; “Злата Прага”, 1948). Високу оцінку творові, відзначеному двома Державними преміями СРСР, дали тоді Ю. Яновський, П. Тичина, О. Фадеєв, Остап Вишня.

Після завершення роботи над трилогією “Прапороносці” героїка війни і далі хвилювала митця. У кінці 1940-х і на початку 1950-х років він пише низку новел (“Модри Камінь”, “Весна за Моравою”, “Ілонка”, “Гори співають”, “Усман та Марта” й ін.), багато в чому суголосних із “Прапороносцями”. У написаній тоді ж документальній в основі своїй повісті “Земля гуде” зображено діяльність молодіжної підпільної організації “Нескорена Полтавчанка”, очолюваної комсомолкою Лялею Убийвовк.

Видані протягом 1950-х років книги новел “Південь” (1951), “Дорога за хмари” (1953), “Чари-комиші” (1958), повісті “Микита Братусь” (1951) і “Щоб світився вогник” (1955) присвячені мирному життю людей, важливим моральним аспектам їхніх взаємовідносин, а романна дилогія “Таврія” (1952) і “Перекоп” (1957) – історико-революційній проблематиці.

Свіжість погляду на світ, незвичайну заглибленість у життя продемонстрував автор “Прапороносців” у нових своїх творах, що з’явилися протягом 1960-1970-х років. Серед них – романи “Тронка” (1963), “Собор” (1968), “Берег любові” (1976), “Твоя зоря” (1980), повість “Бригантина” (1972), новели “Кресафт” (1963), “На косі” (1966), “Під далекими соснами” (1970), “Пізнє прозріння” (1974) та ін.

Якщо Роман “Тронка” приніс авторові Ленінську премію (1964), то доля написаного наприкінці 1960-х років “Собору” склалася драматично. Перші рецензії на роман були схвальні, але невдовзі вульгаризаторська критика піддала його тенденційному остракізму, і твір було вилучено з літературного процесу на два десятиліття.

Значним творчим досягненням Олеся Гончара є відтворення краси духовного світу його героїв на сторінках романів, повістей, оповідань та новел. Авторське замилування героями у їхній любові до Батьківщини, глибокій вірності у дружбі та коханні спостерігається уже на перших сторінках Роману “Прапороносці”.

Багатий внутрішній світ героїв трилогії, їхній гуманізм і благородні пориви зразу ж полонять читача. “Все, все ми віддамо тобі. Батьківщино… Все! Навіть наші серця. І хто не звідав цього щастя, цієї… краси вірності, той не жив по-справжньому”. Ці слова Брянського незадовго до його смерті увиразнюють образ духовно багатої людини; юнака, що зворушує романтичною вірністю коханій, друзям, Батьківщині; мудрого командира, ім’я якого живе серед солдатів навіть після його смерті. Завдяки багатому внутрішньому світові, з яким не таївся Брянський у невідповідних, на перший погляд, умовах війни, його ім’я залишилося для воїнів символом відваги і краси. До нього йшли за порадою, моральною підтримкою, йому відкривалися у найпотаємнішому. У полку Самієва приналежність до роти Брянського вважалася винагородою. Багатство духовного світу, моральна досконалість, патріотичний обов’язок єднає з Юрієм Брянським Шуру Ясногорську, Євгена Черниша, молодого бійця Гая та інших персонажів твору.

Образ Шури Ясногорської сповнений сяйвом моральної чистоти, задушевністю, ліризмом. Вражає її краса вірності, поєднана з глибоким усвідомленням обов’язку перед Вітчизною. Своєю високоморальною поведінкою, вірністю в коханні, вмінням співчувати Шура заслужила собі найвищу повагу і шанобливе ставлення воїнів. Вони оберігають її, оточують повсякчасною турботою. “Вірна”, – називають її бійці між собою, і героїня не розчарувала їх своєю поведінкою. Повне розуміння поведінки Шури однополчанами показує Олесь Гончар, коли зароджується кохання Ясногорської та Черниша.

Героя роману-трилогії Євгена Черниша характеризує сувора вимогливість до себе і до своїх підлеглих, самовіддане виконання військового обов’язку і постійна готовність прийти на допомогу бойовому побратимові. У творі приваблює те, що сувора вимогливість і доброта офіцера Черниша не виключають одна одну, а навпаки – йдуть у парі. Зворушливими до сентиментальності є його спогади про матір, яка “сидить перед репродуктором, чекаючи батька з роботи, і слухає вісті з ефіру, накинувши теплу шаль на худенькі плечі, і хоче почути про свого Женю”.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Якісна новизна романів “Людина і зброя” (1960) та “Циклон” (1970) полягала в тому, що акцент у них зроблено на найсокровенніших питаннях життя і смерті людини, на проблемах її незнищенності.

Захоплює у творі вчинок Романа Блаженка, який в оточеному німцями маєтку готується загинути смертю героя, хоча йому важко усвідомлювати, що дружина залишиться вдовою, а діти – сиротами.

Під час битв та армійських переходів змінюється Хома Хаєцький. Зростає його відвага і почуття відповідальності. Подвиги, стійкість, відданість справі, людяність, доброта, глибоке почуття любові, що про них йдеться у “Прапороносцях”, викликають подив і захоплення, незважаючи на ідеологічне навантаження твору.

Працю на ниві художньої прози Олесь Гончар постійно поєднував з літературно-критичною творчістю. Почавши ще в студентські роки з досліджень поетики М. Коцюбинського і В. Стефаника, він згодом створив десятки статей, які вже публікувалися в трьох окремих книгах (“Про наше письменство”, 1972; “О тех, кто дорог”, 1978; “Письменницькі роздуми”, 1980) та входили частково до шеститомного зібрання творів письменника.

Помер Олесь Гончар 14 липня 1995 р.

ЗВЕРНИ УВАГУ

Твори О. Гончара перекладалися 67 мовами, а творчий досвід письменника засвоюється і вітчизняними, і зарубіжними майстрами слова.


Гончар Олесь Терентійович