Футуризм – авангардний напрям у літературі й мистецтві

Футуризм – авангардний напрям у літературі й мистецтві, що розвинувся на початку XX століття в основному в Італії й Росії.

У живописі й скульптурі італійській футуризм став предтечею багатьох наступних художніх відкриттів і течій. Так, Боччоні, який використовував у своїй роботі одразу кілька матеріалів (скло, дерево, картон, залізо, шкіру, одяг, дзеркала, електричні лампочки й т. д.) став попередником такого сучасного на сьогодні напряму в мистецтві, як поп-арт. У своїх футуристичних роботах Балла прагнув до об’єднання форми, кольору, руху й звуку.

На світогляд футуристів великий вплив мали філософські погляди Ніцше з його культом “надлюдини” та Бергсона, який стверджував, що мозок може осягати все закостеніле й мертве.

Футуризм – це мистецтво антигуманізму, яке має відбити настання часу техніки. Спрямування футуризму можна виразити трьома “М”: місто, машина, маса. Дві головні ознаки футуризму: по-перше, нове мистецтво зовсім не цікавиться людиною. Психологізм оголошується анархізмом. Психологізм – характерна риса міщанської літератури, яка вмирає. Якщо цікавить душа – пізнай машину. По-друге, для цього мистецтва характерний виключний динамізм, опоетизування руху, швидкості, зорові пошуки засобів зображення руху. Зупинка є злом, отже – футуристи вживали такі принципи динамізації (“прискорення”) свого художнього тексту: тексти записувалися без розділових знаків, без великих і малих букв. На думку футуристів, найбільше перешкод для руху роблять прикметники й прийменники. На перший план висувається дієслово. Футуризм – це тотальне заперечення, у тім числі й естетства. Музикою міста вважався шум міста. Панувала поетизація потворного, антиестетизм: деякі футуристи, наприклад, видавали свої твори на шпалерах.

До Першої світової війни футуризм в індустріально відсталій Україні не мав сприятливого грунту. Але вже 1913 р. лідер українського футуризму Михайль Семенко видав збірку поезій “Ргеїийе”, а 1914 р.- “Дерзання” і “Кверо-футуризм”; за роки революції він видав ще 8 збірок. Він був засновником низки українських футуристичних угруповань і журналів: “Флямінго” (1919-1921), “Аспанфут” (1921-1924) у Києві, а після переїзду до Харкова журнал “Нова генерація” (1928-1930). Під тиском панівної комуністичної ідеології журнал змушений був стати бойовою трибуною “пролетарського мистецтва” й від деструкції перейти до пропаганди конструктивізму й супрематизму (низку статей надрукував у “Новій генерації” К. Малевич), а потім був зовсім заборонений. До “Нової генерації” належали, крім М. Семенка, поети Гео Шкурупій, Олекса Близько, М. Скуба та ін., теоретик О. Полторацький. Деякий час під впливом футуризму був Микола Бажай. Близько до футуризму стояв Валер’ян Поліщук, що на футуристичній основі намагався створити власний напрям “динамічного спіралізму”. Футуристи не мали такої видатної позиції в українській літературі своєї доби, як символісти чи неокласики, проте вони активізували поезію новими темами й формами, а передусім експериментаторством. “Нова генерація” пропагувала модерні західноєвропейські напрями (дадаїзм, сюрреалізм), що суперечило настановам офіційної критики, і журнал перестав існувати ще до загальної ліквідації літературних організацій у 1932 р.

Крім згаданих, існували ще й менші локальні гуртки футуристів: у Харкові “Ком-Космос” (1921), в Одесі “Юголіф” (з участю місцевих російських футуристів), у Москві “СІМ” (“Село і місто”, 1925), що об’єднувало українських письменників у РСФСР. Органами футуризму в 1920-х рр. були ще “Семафор у майбутнє”, “Катафалк искусства” (російською мовою) і “Гольфштром”.


Футуризм – авангардний напрям у літературі й мистецтві