Exegi monumentum – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН

Я пам’ятник собі поставив незотлінний,

До нього вік людська не заросте тропа,

Що перед ним чоло і камінь непоклінний

Александрійського стовпа?

Ні, я не ввесь умру. У лірнім заповіті

Душа переживе видимий мій кінець,

І славен буду я, допоки в білім світі

Лишиться хоч один співець.

Полине гомін мій скрізь по Русі великій,

І знатиме мене усяк її язик,

І гордий внук слов’ян, і фіни, і нині дикий

Тунгус, і степовий калмик.

І довго житиму я в пам’яті народу,

Що добрі почуття я лірою плекав,

Що в мій суворий вік я звеличав свободу

І за подоланих благав.

О музо! наслухай господнього веління:

Не прагнучи вінця, оподаль від борні

Стрівай байдужістю і осуд, і хваління,

І блазня присуди дурні.

Переклав М. Зеров

Я воздвиг пам’ятник (лат.).


Exegi monumentum – ОЛЕКСАНДР ПУШКІН