Драма абсурду

Драма абсурду – сукупність явищ авангардистської драматургії в європейському театрі XX ст., узмістовлених філософією екзистенціалізму, в якій проблема абсурду буття – одна із центральних. Д. а. виникла після паризьких прем’єр п’єс Е. Іонеско “Голомоза співачка” (1950) та С. Беккета “Чекаючи на Годо” (1952). У них проглядалися основні риси такої драми: гротескно-комічний прояв оманливості форм, зокрема мовних, у повсякденні пересічної людини, якими вона відмежовується від безвихідної трагічності свого існування, метафорична інтерпретація шокового стану, пережитого нею під час усвідомлення ілюзорності буття перед силою ірраціональних стихій. Серед представників Д. а. – Ж. Жене, Б. Віан, С.-Ж. Перс, Почасти А. Адамов у Франції, Д. Буццаті, Е. д’Ерріко в Італії, Г. Пінтер в Англії та ін.


Драма абсурду