Розмовна мова

Розмовна мова – різновид літературної мови, вживаний у повсякденному спілкуванні, у неофіційних життєвих ситуаціях, відмінний від книжної літературної мови. Характеризується спонтанністю висловлювань без попереднього відбору мовного матеріалу. Форма функціонування Р.

Конкретизація літературного твору

Конкретизація літературного твору (фр. concretisation, від лат. concretus – ущільнений, згущений, затверділий) – читацьке сприймання літературного твору. У цьому процесі пізнавальні чинники поєднуються з естетичними, створюючи естетичне переживання. Термін К.

CТАРОСЛОВ’ЯНІЗМИ

Cтарослов’янізмами називаються слова, запозичені зі старослов’янської мови, що є найдавнішою формою слов’янського книжного мовлення, запровадженого в IX столітті Кирилом та Мефодієм з метою зробити зрозумілими всім слов’янам переклади текстів грецьких

СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ

СТАРУШИЧ ІГНАТІЙ (р. нар. невід. – 30. 10.1651) – давньоукраїнський письменник, церковно-релігійний діяч першої половини XVII ст. 1639 р. був ігуменом і ректором Гойського монастиря (м. Гоща поблизу Луцька). 1640

“Авангард”

“Авангард” – літературно-мистецька група, що діяла в Харкові у 1926-30 після розпаду “Гарту”. До “Авангарду” належали поети В. Поліщук (керівник), О. Левада, Г. Чернов (Малошийченко), Р. Троянкер, прозаїк В. Ярина,

ФАБУЛА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Фабула (лат. fabula – байка, історія) – подієва основа змісту, перебіг основних подій, що розгортає конфліктне положення, окреслене темою твору, і виступає в ньому як предмет розповіді, який сприймається читачем

Етиографізм

Етиографізм (грецьк, ethnos – плем’я, народ і grаpho – пишу) – відображення в літературі і мистецтві національного традиційного побуту (житло, господарство, ремесла, одяг, їжа, родинне життя, тощо), звичаїв, обрядів. Е.-

Терем

“Терем” – літературно-художній збірник, упорядкований Ф. Федорцівим, виданий накладом видавництва “Шляхи” у Львові, 1919. Містить поезії, новели, оповідання, літературно-критичні огляди нових видань, рецензії, статті з питань мистецтва. Поезія репрезентована творами

БОДЯНСЬКИЙ ОСИП

БОДЯНСЬКИЙ ОСИП (псевд. М Бода-Варвинець, Ісько Материнка, І. Мастак; 12.11.1808, м. Варва, тепер смт Чернігівської обл. – 18.09.1877, Москва) – вчений – філолог, фольклорист, історик, письменник, перекладач. Народився в сім’ї

Калевіпоег

“Калевіпоег” – естонський народний епос, в якому йдеться про героїчні вчинки Калевіпоега – легендарного богатиря, володаря давніх естів. Його перемога над нечистою силою завдяки пораді їжака, спорудження гігантського моста тощо

Величне або Піднесене

Величне, або Піднесене – одна з категорій естетики (поряд з прекрасним, потворним, трагічним, комічним), співвідносна з категорією “низьке”, або “потворне”, яка виражає ту грань естетичного освоєння світу, яка зумовлена взаємодією

Уособлення, або прозопепея

Уособлення, або прозопепея (грецьк. prosopepeia) – тип метафори, художній прийом, який полягає в перенесенні якостей людей і живих істот на довколишні предмети, природні явища і абстрактні поняття. Відрізняється від персоніфікації,

НАРОДНІ КАЗКИ

5.1.1. Народні казки – художнє відображення історії українського народу, його життєвого досвіду, побуту, психології, національних особливостей. 5.1.2. З історії розвитку жанру. 5.1.3 . Реалістична основа казкової фантастики. Основні види українського

БОЖИЧ

БОЖИЧ – за давніми віруваннями, молоде Сонце, що його народжувала богиня неба КОЛЯДА щороку в найкоротшу зимову ніч. Збільшення дня давні українці пов’язували зі зростанням Б., а скорочення – з

ЕВОЛЮЦІЯ УКРАЇНСЬКОГО ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВА В ОСТАННІ ДЕСЯТИЛІТТЯ ХІХ СТОЛІТТЯ

Розвиток українського літературознавства в останні десятиліття XIX століття відбувався в несприятливих умовах: сумнозвісні Валуєвський циркуляр (1863 р.), Емський указ (1876 p.), закриття національних театрів (1884 p.), заборона дитячих видань (1885

РИМІПА АНДРІЙ

РИМІПА АНДРІЙ (бл. 1550 – після 1595) – білорусько-український письменник, освітній і видавничий діяч. Володів українською, польською, латинською та староєврейською мовами. Знався на математиці. У 1570-1580-х роках був близький до

Яка специфіка кіноповісті як жанру?

В українській літературі творцем жанру кіноповісті був О. Довженко – видатний кінорежисер і письменник. Дві мистецькі стихії – література й кіно-поєдналися в його душі, народивши своєрідну художню форму, що несла

Гербовники

Гербовники (польск. herb, від нім. Еrbе – спадщина) – збірники, в яких вміщено малюнки гербів, їх описи та родоводи власників гербів. У середньовічній Європі поява Г. пов’язана з інститутом рицарства

Металогічний тип художнього образу

РОЗДІЛ ІІІ. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЯ ТВОРЧІСТЬ 2. ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНІЙ ОБРАЗ 2.3. Види літературно-художнього образу 2.3.2. Металогічний тип художнього образу Металогічним можна назвати тип художнього образу, в якому чуттєвий образ є формою вияву такої

Пересопницьке євангеліє

Пересопницьке євангеліє – пам’ятка давньоукраїнської мови і рукописної книжної культури України середини XVI ст. Містить чотири євангелія, перекладені з старослов’янської на “просту” українську мову “для ліпшого вразуменія люду християнського посполитого”.

Вічні теми

Вічні теми – літературні теми загальнолюдського значення, перейняті пошуками смислу життя та першосутності, ролі особистості в контексті всесвіту. Тому у світовій літературі, незважаючи на ненастанно змінні конкретно-історичні ситуації, акцентуються визначальні

Манера

Манера (фр. тапіеге – вправність рук ) – особлива прикмета творчості митця – письменника, маляра, музики, яка грунтується на його звичці, особливостях внутрішнього світу. Ряд вчених твердить, що М. збігається

СТРУКТУРА ЛІТЕРАТУРНО-ХУДОЖНЬОГО ТВОРУ

Під структурою художнього твору будемо розуміти його загальну смислову побудову, тобто умовну Розчленованість його органічно-цілісної образної організації на окремі смислозначущі елементи та їх внутрішній Взаємозв ‘язок, що посилює та підкреслює

КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО ГРИГОРІЙ

КВІТКА-ОСНОВ’ЯНЕНКО ГРИГОРІЙ (спр. – Квітка, псевд. – Грицько Основ’яненко, Евстратий Мякушкин та ін.; 29.11.1778, с. Основа, тепер у межах Харкова – 08.08,1843, Харків) – зачинатель нової української прози, драматург, культурний

Західна Україна

“Західна Україна” – літературна організація. Діяла в 1925-33 у Харкові та Києві. Спочатку як секція спілки селянських письменників “Плуг”, а з квітня 1926 – як окрема літератур-но-мистецька спілка, що об’єднувала

Маяк

“Маяк” – літературно-науковий журнал, виходив у Петербурзі (1840-45) за редакцією С. Бурачка та П. Корсакова. На сторінках “М.”, де друкувалися художні твори та статті з проблем історії чи кораблебудування, чимало

Каталектика

Каталектика (грецьк. kataliktik – усічення, скорочення, від katalego – припиняю, закінчую) – розділ метрики, де висвітлюються ритмічні закінчення віршового рядка – клаузули, які розмежовують його з наступним. Сучасні віршознавці визначають

Яка роль необов’язкових елементів сюжету?

Необов’язковими елементами сюжету є пролог та епілог. Наявність їх зумовлюється не законами побудови твору, а конкретними ідейно-художніми завданнями. Пролог – це вступна частина, в якій автор або розповідає дії, що

ХРЕСТОПОКЛОННИЙ ТИЖДЕНЬ

Господині цього дня печуть ритуальний хліб у вигляді хреста – хрестопоклонний хліб. Половину цього хліба родина їсть, а другу половину слід зарити в те зерно, що в коморі лежить. І

Життя й революція

“Життя й революція” – щомісячний журнал (1925-34). Виходив у Києві спочатку як “журнал громадського життя, літератури й науки”. У перших п’яти номерах за 1925 переважали статті економічного та політичного характеру.

КОНЦЕНТРАЦІЯ

Концентрацією в літературознавстві називають явище, суть якого полягає в інтеграції, поглинанні великим письменником творчості своїх попередників і сучасників. Більшість із них стають цікавими для нащадків не власною літературою, а тим

Канон

Канон (грецьк. kanon – палиця, переносно: норма, правило) – усталені, нормативні засади і принципи літератури і мистецтва певних періодів, художніх напрямів, стилів та ін. Канонічність властива передусім мистецтву давніх часів.

МУЖИЛОВСЬКИЙ АНДРІЙ

МУЖИЛОВСЬКИЙ АНДРІЙ (рр. нар і см. невід.) – письменник, церковно-релігійний діяч. Деякий час був слуцьким протоієреєм, з 1631 р. – ієромонах Києво-Печерського монастиря. Один з ініціаторів Київського собору 1628 р.

НЕДІЛЬНІ ШКОЛИ

НЕДІЛЬНІ ШКОЛИ. У Західній Європі відомі з XVII ст. як навчальні заклади, що опікувалися переважно релігійним вихованням учнів. В Україні з часу свого виникнення в 50-х роках XIX ст. мали

ВОГНЕВИЦЯ

ВОГНЕВИЦЯ – міфічна потвора, що несла людям високий жар тіла, тиф та інші хвороби. Одна з тринадцяти доньок богині зла МАРИ. Зображувалась у вигляді кістлявої баби, в якої великі лихі

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА (НТШ)

НАУКОВЕ ТОВАРИСТВО ІМЕНІ ШЕВЧЕНКА (НТШ) – найдавніша українська наукова організація. Засноване 1873 р. у Львові як Літературне товариство ім. Шевченка, що ставило за мету “вспомогати розвій” української словесності. З 1892

ЕПІГОНСТВО

Епігонство (грец. &;#941;&;#960;&;#943;&;#947;&;#959;&;#957;&;#959;&;#950; – народження, пізніше – нащадок) – наслідування, що характеризується несамостійністю художнього мислення, поверховим жалюгідним копіюванням певних літературних творів попередників. Епігонство тісно пов’язане з проблемами взаємодії традицій і

Глобус

“Глобус” – ілюстрований журнал (1923-35), виходив у Києві двічі на місяць. Крім матеріалів позамистецького характеру тут друкувалися вірші М. Рильського, В. Сосюри, М. Бажана, В. Поліщука та ін., прозові твори

Аспанфут

Аспанфут – Асоціація панфутуристів, утворилася 1921 у Києві на основі літературного угруповання “Фламінго”, “Ударної групи поетів-футуристів” та науково-мистецької групи “Комкосмос” за ініціативою М. Семенка (Гео Шкурупій, Юліан Шпол, О. Слісаренко,

Структуралізм у літературознавстві

Структуралізм у літературознавстві – один із наукових підходів до вивчення літератури як мистецтва слова у системному аспекті. Засади структурної поетики складалися у сфері лінгвістики на основі ідей Ф. де Соссюра,

Колодчанські пісні

Колодчанські пісні – цикл жартівливих гаївок-веснянок, дівочих передражнювань хлопців під час весняно-літніх забав і розваг молоді, що мали узагальнену назву “Вулиця”. Молодіжна громада, яка складалася з парубочого та дівочого станів,

Прогрес (Поступ) у літературі

Прогрес (Поступ) у літературі (лат. progressus – поступальний рух) – одне із загальносоціологічних понять, яке використовується в традиційному літературознавстві для характеристики історико-літературнрго процесу. П. у л. – це зміни предметів

ФРАНКО ІВАН

ФРАНКО ІВАН (27.08.1856, с. Нагуєвичі, тепер Львівської обл. – 28.05.1916, м. Львів) – пост, прозаїк, драматург, перекладач, багатогранний вчений, громадсько-політичний діяч. Народився в родині коваля. Навчався в Дрогобицькій гімназії, Львівському

ВЛАСНОЇ ДОЛІ Й КОЛЕСОМ НЕ ОБ’ЇДЕШ (ворожіння)

Сьогодні різдвяні ворожіння – така сама невід’ємна частина святок, як і кіношедевр Ельдара Рязанова “Іронія долі, або з легкою парою!” у новорічній телепрограмі. Але, що цікаво, зазирають у майбутнє не

Марінізм

Марінізм (італ. marinismo, від імені поета XVII ст. Дж. Маріно) – стильова течія в італійській літературі, представники якої (М.-А. Акілліні, Дж. Артале та ін.) абсолютизували наслідування художніх принципів доби Ренесансу,

АРМАШЕНКО ПЕТРО

АРМАШЕНКО ПЕТРО (рр. нар. і см. невід.) – поет – панегірист XVII ст. Видав у Чернігові 1699 р. твір на пошану гетьмана І. Мазепи “Theatrum perenis gloria” (“Театр довговічної слави”),

Поліфонія

Поліфонія (грецьк. polyphonia – багатоголосся) – багатозвуччя, засноване на одночасному гармонійному поєднанні та розвитку рівноправних самостійних мелодійних ліній, один із найважливіших виражальних засобів у музиці та поезії. П, ‘Викликала великий

Жіноча доля

“Жіноча доля” – громадсько-літературний ілюстрований щомісячник, що виходив у Коломиї 1925-39 за редакцією Олени Кисілевської. Крім інформації загальнополітичного та громадського життя, друкував твори українських класиків (Т. Шевченка, І. Франка, Лесі

СТРИБА

СТРИБА У полянина Жития та його дружини Добрини народилася вродлива донька, яку волхви нарекли Поляною. Росла вона як з води. І вимостилася в дивовижну красуню, якої світ не бачив. Багато