Допомога Довбуша Бідакові – Народний епос

ДОПОМОГА ДОВБУША БІДАКОВІ

Довбуш зі своїми хлопцями вийшов дорогою у село А коли здибав на дорозі чоловіка і запитав:

– Котре тут село єсть багате у вас?

А хлоп відповів:

– У нас цілий повіт – самі бідаки.

– А котре, – каже, – село найбідніше?

– От те просто, що я йду.

– А ти маєтний?

– Та бачите по мені, у яких лахманах подертих, і ще маю на ногах ходаки з лика.

– А чи ви чули про Довбуша? – Я чув від людей, що він виробляє дуже несотворенні речі?

– Ой, чув, пане, про нього, дай йому боже здоров’я! Д-о-о-о-брий чоловік! Той Довбуш – як рідний брат, як у багачів візьме, то бідному дасть.

– А є у вас худоба яка?

– Ой пане, одна ялівочка, ще не має року, ще не доїться, ще треба чекати цілий рік, поки буде молоко.

– А діти у вас є?

– Та є, прошу пана, четверо.

– Так більше не маєте, лиш ту одну ялівочку?

– І дві курки.

– А що жона ваша робить?

– О пане, ходить по багатих господарях працювати, бо маю півморга грунту і нам не вистачає на життя.

– Ага!-сказав Довбуш-А скільки така корова стоїть у вас на торзі, що вже доїться?

– Сімдесят-вісімдесят ринських, скільки можна виторгувати, а старики по сорок, по п’ятдесят.

– А ви бись не хтіли мати корову з молоком?

– Ой пане, чи хтів би мати?! Але звідки взяти?

– О, ти би якось подумав.

Тоді Довбуш закликав свого хлопця, котрий мав касу, і сказав:

– Дай йому на п’ять корів, страшний бідак.

Так той бідак підніс руку і не знав, як його назвати:

– О боже, то бог з вас говорить! Та я такий нещасний, як же я вам віддячу за то?

А хлопець Довбуша, котрий мав при собі касу, витяг йому п’ятсот ринських і дав.

Тоді бідак запитав, кому має подякувати – чи тому, що дістав гроші, чи тому, що говорить з ним.

А Довбуш відозвався:

– Жадному ні! Ти вже подякував, я чув.

– А коли?

– А ти сказав, що той Довбуш – як рідний брат.

– То-то ви, може, пане Довбуш?

– Вам не треба знати. Досить як ви любите Довбуша, того вже вистачає. Дайте лиш адрес, де мешкаєте, я загощу до вас.

– Гринь Антонів, а село – от бачите, котре просто лежить.

– От я прийду до вас, як купите корови. Коли у вас торг? Але маєте купити п’ять.

– В середу торг, пане.

– То добре, по середі я до вас загощу зі своїми хлопцями. Будьте здорові!

І пішли хлопці в село, а той бідак пішов собі, як ішов, дорогою.

А коли зайшли в село, так запитались, де мешкає Гринь. І малі хлопці показали.

А коли зайшли в хату, застали жінку з дітьми.

– А де ваш чоловік, газдине?

– Ой, та нащо вам, пане, чоловіка? Десь крутнувся коло хати, та й пішов, не знаю куди.

– Скажіть правду, нічого не бійтеся, ми по него не прийшли, тільки питаємся… А скільки є у вас дітей?

– Та во єсть троє в хаті, а той старший погнав ялівку пасти. – І так Довбуш вже довідався, що той правду сказав.

– А поля є у вас много?

– От дивіться. То город напроти хати, буде підмога.

– Ну, та скажіть правду, де пішов чоловік?

– Та бігме, пан, не знаю. Як не пішов у друге село, то до лісу.

– А ви чули щось про Довбуша?

– Чула, чула, щось так трохи, то мій чоловік говорив. Ой пане, здався б нам той Довбуш, якби прийшов у нашу хату! Оповідали мені кобіти по торзі, що дав їм усього багато. А я чекаю, вже не раз і бога прошу, якби тільки побачити, як виглядає той Довбуш. Казали кобіти, що він ще ліпший, як пан ксьонз у селі. Та й мій чоловік не раз казав: “Чекай, кобіто, той пан Довбуш колись загостить у наше село, і ми скажемо, що ми є бідні люди”. І вже раз казав мені, якби молитву змовила за Довбуша. Та я чекаю, та й чекаю, чи дасть нам що, чи ні, але я вже цікава його бачити.

Тоді Довбуш каже:

– Я чув, що Довбуш має прийти в ваше село по середі на другий тиждень.

– Ой боже! Пан біг би з вас говорив! Та я би вже не спала цілу ніч, чекала, бо я чула, що він більше ночами ходить. Ой пане, то село щасливе, де він ходить до одної Стефанової жінки.

– Звідки ви знаєте, газдине, що він ходить до Стефанової жінки?

– Раз чоловік прийшов і оповідав мені, що ціле село добре живе, бо він там часто гостить.

– Ну, молітесь богу, по середі забачите його напевно, навіть, може, прийде у вашу хату. А маєте що їсти з дітьми?

– Ой, маю трохи дрібної бульби, а хліба нема в хаті.

Тоді Довбуш сказав старшому хлопцеві, котрий приймав касу, якби витягнув сотку і дав їй. Хай тішиться.


Допомога Довбуша Бідакові – Народний епос