Дмитро Павличко – Смереки

СМЕРЕКИ В пень загнана сокира татова По топорище. Смереки в наляку – задихані – Тікають вище. Пила, як риба, прогинається В кільце зубате. А батько: – Ну, показуй дерево Котре зрубати?! Я розглядаюсь, мов на ярмарку; Я вибираю. Здається, краща та смеречина, Котра не скраю. – Ось найстрункіша! – Ні, мій хлопчику, Шкода стрункої! – Тоді та гарна, що виблискує В сріблястій хвої! – Тієї жаль! – Тоді та смалена, В мохах від споду! – Е ні, небоже, тим сподіємо Велику шкоду! – Тоді та чорна, перекручена В смолі, як дратва! – Тієї жалко! Підростатиме, Та й буде платва.* – А та, що ніби свічка скривлена Із парастасу!** – Е ні, вона ще буде рівною, Дай тільки часу! Так ми ходили між смереками, Смішні злодії. Гайда додому – та подумаєм, Прийдем з неділі!.. Минуло сорок літ. Послухайте – Шумить живиця, Співає сонце, як відданиця, А вітер гзиться. Чого ж мені на цьому падолі Так сумнувато? Стоять смереки та й питаються: А де твій тато?! * Платва – зрубаний стовбур великого дерева (діалектн.) ** Парастас – заупокійна відправа. *** Паділ – невелика долина.



Дмитро Павличко – Смереки