Д. Павличко. Огляд життєвого і творчого шляху письменника

Тема. Д. Павличко. Огляд життєвого і творчого шляху письменника.

Мета: Розповісти старшокласникам про життєвий шлях, творчу і громадську діяльність письменника; викликати захоплення поетичним словом Д. Павличка.

Тип уроку: лекція.

Обладнання: портрет Д. Павличка, виставка збірок поета, епіграф.

Хід уроку

I. Організаційна частина.

II. Повідомлення теми і мети уроку.

III. Сприймання та усвідомлення нового матеріалу.

Матеріал для вчителя. Епіграф уроку:

Веди мене, дорого правоти,

Як не мені, дай іншому дійти

На тихі зорі і на ясні води

(Д. Павличко).

Дмитро Павличко – лауреат Державної премії УРСР ім. Т. Г. Шевченка (1977), перекладач, публіцист, автор грунтовних літературно-критичних досліджень, статей, один із засновників Руху, Демократичної партії України, депутат Верховної Ради 1990 – 1994 років, дипломат, голова Товариства української мови ім. Т. Шевченка.

Народився Дмитро Васильович Павличко 28 вересня 1929 року в селі Стопчатів на Івано-Франківщині в багатодітній селянській родині. Початкову освіту здобув у польській школі села Яблунів, продовжував навчання в Коломийській гімназії. У 1948 році вступив на філологічний факультет Львівського університету ім. І. Франка. Завершуючи навчання в університеті, Д. Павличко видав свою першу збірку “Любов і ненависть”, у самій назві якої ніби наперед визначено ідейне, громадянське і моральне спрямування всієї його творчості. У 1954 році він став членом Спілки письменників СРСР. Поет належить до творчого покоління, яке почало вливатися у літературний процес на початку 50-х років і на повен голос свого обдарування заговорило в наступні десятиліття.

У збірках “Моя земля” (1955) й “Чорна нитка” чітко вимальовуються риси власного поетичного мислення. Це – конфліктність ліричного сюжету, де думка й почуття рухаються шляхом долання суперечностей.

У політичній, громадянській темі Д. Павличко вже від початку почувався вільно і впевнено, виражаючи власні переконання та настрої з відвертою пристрастю. Експресивність думки, енергійність вірша, глибина ліричного переживання – основні риси його поезії. У збірці “Правда кличе” (1957) гостро зазвучали антикультівські мотиви, протиміщанський пафос, однак книга зазнала вольової розправи й була вилучена з читацького й літературного обігу.

У 1957-1959 pp. він завідує відділом поезії журналу “Жовтень”. У творчому доробку першого десятиліття книги “Бистрина” (1959), “Днина” (1960), “На чатах” (1961), “Пальмова віть” та “Жест Нерона” (1962), “Пелюстки і леза” (1964). Вони показали, що для митця не існує тем вичерпаних, завершених. Кожна, що хоч раз привернула до себе увагу поета, лишається в його душі надовго, набуваючи в наступних творах більшої художньої повноти, ясності поетичного вираження. Впродовж 1966-1968 pp. Д. Павличко працює в секретаріаті СПУ. У 1971-1978 pp. редагує журнал “Всесвіт”. У його творах 60-70-х років, що склали збірки “Гранослов”, “Сонети подільської осені”, “Таємниця твого обличчя”, “Вогнище”, поетична ідея розвивається у природній напрузі, нерідко у психологічних зіткненнях, контрастах, зіставленнях (“Суть”, “Родина”, “Зрілість”, “Любов”, “Осінь”). Митець опоетизовує особистість як начало всіх начал, показує її у “звичайності духовного безмежжя” (“Космос”).

Філософічність лірики Д. Павличка пов’язана із проблематикою творів. Його хвилюють вічні теми: добро і зло, любов і ненависть, життя і смерть, праця, творчість, щастя. З властивою йому “жагою пізнання” життя, людини, природи Д. Павличко постійно у пошуку істини, думка його не знає спочину:

Я прислухаюсь. Осінь і весна,

А там зима – три паралельні ноти,

Над ними – літа золота струна…

Скажи, душе, чого тремтять висоти,

І звідки йде життя моє, і хто ти?

Однією з улюблених поетичних форм Д. Павличка є сонет (“Львівські сонети”, “Білі сонети”, “Київські сонети”, “Сонети подільської осені”, “Світовий сонет”). Сонетна творчість Д. Павличка надзвичайно різноманітна тематично: є тут і громадянська, і пейзажна лірика, значна частина належить до інтимної лірики. “Білі сонети” – незнане явище в українській поезії. Світова практика сонета має небагато прикладів такої форми – сонетів без рими (М. Мур, Пабло Неруда). Павличкові “Білі сонети” доводять, що “талант може собі дозволити певні зриви правил”. Саме з “білими сонетами” можна пов’язувати досить важливі зміни в поетичній манері Д. Павличка: збагачення образності за рахунок емоційної, психологічної неоднозначності слова, виявлення його глибоких підтекстів (“Кохання”, “Сміх”, “Вірність”, “Нетерпеливість”).

Любовна лірика поета завжди сповнена переживань – суперечливих і драматичних. Ще у ранній його творчості (цикл “Пахощі хвої”) глибоко інтимні почугтя ліричного героя постійно зорієнтовані на його моральний ідеал. Дуже часто він змушений переживати гірке розчарування, усвідомлюючи, що ви плеканий в його уяві образ коханої суперечить реальному; притаманні і мотиви зрадженого кохання. Збірка “Таємниця твого обличчя” захоплює відкритою щирістю переживання, розкутістю почуттів. Вона сповнена настроїв і відчуттів, які просто неможливо передати прозою. Тут поєднуються слухові, кольорові, зорові, дотикові образи (“Сріблиться дощ в тоненькому тумані…”, “Повітря нічне до рання…”, “Акації. Бджолині дзвони…”). У багатьох поезіях звучать сповідальні мотиви, засвідчуючи майстерність поета у відтворенні розвитку глибоко внутрішнього, інтимного почуття (“Так, ти одна моя любове…”, “Був день, коли ніхто не плаче…”).

Філософічність, лаконізм, афористичність як характерні ознаки художнього мислення й стилю Д. Павличка сприяли зверненню поета до такої віршової форми, як рубаї. Творчий інтерес до цього жанру посилювався, очевидно, внаслідок знайомства поета з культурами східних народів. За ідейно-тематичним змістом Павличкові рубаї споріднені з провідними мотивами його творчості:

В моєму серці – схрещення доріг

Ненависті й любові. То ж не міг

Я зупинить на тому перехресті

Ані на мить спокійних дум своїх.

Притаманні рубаям морально-етичні мотиви Павличко освітлює глибокою філософською думкою, свідомо не уникаючи при цьому відвертої дидактичності, що є характерною рисою поетичного жанру, східної поезії загалом.

Перекладацький доробок поета надзвичайно багатий, художньо вагомий. Д. Павличко видав кілька збірок перекладів поетичних творів Хрис – то Ботева (1976), Хосе Марті (1977), антологію “Світовий сонет” (1985), “Шекспірові сонети” (1998). Перекладач прагне бути духовно точним у відтворенні іномовних авторів, уважно і тонко передає особливості індивідуального стилю поетів, своєрідність мовного звучання першотвору. У 1985 році Д. Павличко отримав премію ім. М. Рильського за перекладацький доробок.

Д. Павличко як літературний критик створив літературні портрети і огляди творчості Василя Стефаника, Олександра Довженка, Павла Тичини, Василя Чумака, Сергія Єсеніна, Андрія Малишка, Антуана де Сент-Екзюпері, Богдана-Ігоря Антонича, Олеся Гончара, Михайла Стельмаха.

З 1994 року Д. Павличко – на дипломатичній роботі.

. Підсумок уроку.

Слово вчителя.

Напружена, багатогранна творча праця Д. Павличка значною мірою втілює його власне уявлення про утверджуваний в нашій літературі, починаючи від І. Франка, тип письменника, який вважає своїм обов’язком писати не тільки художні твори, а й публіцистичні, літературно-критичні статті, філологічні, соціологічні, історичні дослідження. Творчість Д. Павличка гідно продовжує традицію, започатковану Великим Каменярем.

. Домашнє завдання.

Опрацювати лекцію. Прочитати збірки: “Любов і ненависть”, “Моя земля”, “Бистрина”.


Д. Павличко. Огляд життєвого і творчого шляху письменника