Чайка на крижині скорочено – Ліна Костенко

В цьому році зима не вдягала білої свити. Часом вже й приміряла, та хтось її зразу крав. Пошукала, поплакала… Що ж робити? – Бідувала в старій із торішніх зів’ялих трав. Як колись лютувала, стелила рядно ожеледиць. Сперечалася з морем, несла сум”яття вітрів. Все збиралась на силі, та не встигла огледіться, Як проснулись дерева і на Одрі лід потемнів. Лід розкришився. На останній крижині самотня чайка пливе. – Ти куди ж розігналась? Чи бува не до самого моря? Чайки держаться гурту, а ти відпливеш одна. А крижина тонка. А крижина майже прозора… Ну, а що, як її підмиє вода весняна? Ну, а що, коли їй та удержать тебе несила? Затріщить і відломиться… Піде вода кругами… – Дивна людино! Я ж маю крила, Нащо крилатим грунт під ногами?


Чайка на крижині скорочено – Ліна Костенко