Андрій Малишко – Вогник

ВОГНИК Вечірню годину, де в зорях долина, Де вогником світиться дім, Шумить під вікном молода тополина, Неначе у серці моїм. Там юність ходила у росах до хати І жевріла цвітом вона, Там батько не спить і задумалась мати, Ота, що у світі одна. Синів виростали, не зводили з ока, Любили в житті над усе, Шумить під вікном тополина висока, Мов звісточку дальню несе. А вогник їм сяє, мов спогад про сина, Не все ж повертає назад. І журиться вікнами наша хатина, І шепче задумливий сад. Та де б не ходив я в далекій дорозі, В чужім чи у ріднім краю, Я згадую вогник у тихій тривозі І рідну хатину свою. Бо дивляться в далеч засмучені очі, Хоч тінь там моя промайне, Бо світиться вогник у темнії ночі, Мов кличе додому мене!


Андрій Малишко – Вогник